ЧОМУ ВАРТО ВМІТИ ПЕРЕВІРЯТИ ФАКТИ?

Що люди шукають у медіа? У газетах, на сайтах, слухаючи ефіри радіо та телебачення? «В першу чергу, новини», – скажете ви. Або «інформацію про події». І це справді так: ми хочемо знати, що сьогодні відбулося. А те, що мало місце в реальному житті, і називають фактом. Давайте розбиратися, чи завжди ЗМІ нам пропонують факти.

Факти та оцінки

Факт – це те, що існує безвідносно до того, що ми про це думаємо. Прості приклади: «Зараз я читаю цей текст» (в момент, коли читаєте цей матеріал), «Віталій Бунечко – начальник Житомирської обласної військової адміністрації», «Президент підписав Закон…» (якщо документ зареєстровано та оприлюднено відповідно до чинного законодавства). 

Судження (або думка/оцінка, враження) можна передати прямою мовою і взяти у лапки та обов’язково підписати  іменем людини, якій воно належить. Також коментар передають і непрямою мовою, вказуючи «за словами», «на думку» і т.п., але так само – із зазначенням особи, яка так вважає. Це один із найважливіших стандартів журналістики. Іноді джерело фактів, наприклад, з міркувань безпеки, журналіст може не назвати, але кому належить судження, обов’язково має вказати.  

Першочергове завдання журналіста – зібрати якомога більше фактів, перевірити їх та оперативно передати, щоб ви могли скористатися цією інформацією у повсякденному житті. Коментарі ж фахівців допомагають краще розібратися у питанні, дозволяють поглянути на ситуацію з різних кутів, усвідомити наслідки того, що відбулося. І тут головне пам’ятати, що коментувати факти можуть тільки експерти, а не сам журналіст! 

Давайте подивимося, що не так в інформації, поданій наступним чином: «Законопроєкт №3963 передбачає зростання розміру мінімальної зарплати вже з 1 вересня. На думку фахівців, воно призведе до збільшення податкового тиску на оплату праці та спричинить ланцюгову реакцію інших негативних наслідків». Якщо у першому реченні міститься факт, і за номером можна відшукати цей документ на сайті Верховної Ради, то думку яких саме фахівців нам пропонують? Чи вони існують взагалі? І  у різних фахівців може бути різне ставлення до законопроєкту, чи не так? Тобто така подача має породити сумнів: а чи не маніпулюють мною? 

Грамотно подана цитата виглядає так: «На думку кардіолога Юрія Серебрянського, чаї на основі м’яти, малини, смородини чи меліси можуть бути дуже корисними для нормалізації кров’яного тиску». Або  так: «Відвар шипшини позитивно впливає на судини і на імунітет, і на нервову систему в тому числі», – повідомив Серебрянський».

Ще поширеним негативним явищем у медіа є змішування фактів з оцінками, тобто порушення стандарту «відокремлення факту від судження». Ось як би перше повідомлення подали так: «Законопроєкт №3963 передбачає зростання розміру мінімальної зарплати вже з 1 вересня. Це призведе до збільшення податкового тиску на оплату праці та спричинить ланцюгову реакцію інших негативних наслідків». Тобто весь текст подається як беззаперечний факт.

Чому факти варто перевіряти?

Мабуть, в умовах війни Росії проти України вже не знайти людину, яка б не знала про активне застосування дезінформації і пропаганди, основним інструментом яких є фейк. 

Слово походить від англійського fakе – це підробка, фальшивка. Або, іншими словами, вигадка, брехня. Те, що колись називали «газетна качка». Зазвичай, такі матеріали містять або повну вигадку, або базуються на частковій правді (тобто містять деякі факти), але змішані з брехнею. Також такі матеріали часто емоційно забарвлені, мають кричущий заголовок, одразу викликають у вас певну реакцію, замість просто інформувати. 

Тому якщо ви стикаєтеся з такого роду повідомленнями, зверніть увагу, чи вказано джерело (хто повідомляє цю інформацію?), чи можна взагалі якось перевірити наведені факти?  


За стандартами британського суспільного мовника ВВС, який умовно вважається «еталонним» медіа, тобто працює за дуже високими стандартами, кожен факт перед оприлюдненням має бути підтвердженим мінімум з двох різних джерел! А ще краще з трьох. Без підтверджень журналісти не мають права випускати це у світ.


Отже, щоб зрозуміти вигадка перед вами чи факт, поставте собі такі запитання: 

  • Чи є посилання на джерела? Чи можна їм довіряти?
  • Чи була ця інформація в інших (відомих) медіа? 
  • Чи експерт справді фахівець з питання, яке коментує?
  • Чи могла би бути така історія/подія в реальності?  Чи це не жарт?

Як і де можна перевірити факти?

Якщо інформація для вас справді важлива, і необхідно докопатися до суті, то:

  1. За ключовими словами (прізвищами, посадами, власними назвами, датами тощо) пошукайте, де ще було розміщено цю інформацію. І не тільки в Google, але й перевірте у соцмережах Facebook, Youtube чи Tik Tok. При цьому більше ефекту може бути, якщо ви шукатимете різними мовами (не лише українською, але й іноземною – дуже швидко вам все перекладе Google Translate у будь-якому смартфоні).  До речі, автопереклад вам допоможе перевірити факти у випадку, коли міститься посилання на іноземне медіа.
  2. Будьте обережні з даними Вікіпедії, адже це «енциклопедія», яку наповнюють добровольці. І знову-таки мова має значення: перевірте, наприклад, російську та українську версії за запитом «Крым» та «Крим». У будь-якому разі, завжди шукайте інформацію у декількох джерелах, звертайте увагу на те, які вони (словники, довідники, бази даних, ресурси державних, недержавних структур чи невідомі сайти).
  1. Перевіряйте факти на офіційних ресурсах установ або їхніх сторінках у соцмережах (вони наповнюються оперативніше).
  2. Відомості про осіб/установи, які згадуються у матеріалі, можна також перевірити у відкритих реєстрах: державний реєстр на сайті Мін’юста (на жаль, тимчасово закритий через війну), платформі YouControl (сервіси для аналізу підприємств) та ін. Достатньо ввести у пошуковий рядок лише «відкриті бази даних» і побачите перелік.

На перший погляд все це видається надто складним і не потрібним пересічному споживачe інформації. Звісно, ми не можемо перетворитися на детективів, і постійно проводити розслідування для встановлення правдивості фактів. Але у нинішніх умовах кожен з нас має взяти за правило отримувати інформацію з різних ЗМІ, довіряти офіційним джерелам, ну а вже у разі необхідності скористатися нашими порадами щодо пошуку та перевірки. Навіть якщо ви користуєтеся кнопочним телефоном, не маєте комп’ютера та інтернету, пам’ятайте, що у бібліотеках вам завжди допоможуть вийти у всесвітню мережу та знайти необхідне.


Звертайтеся до факт-чекінгових ресурсів/проектів, таких як:

«По той бік новин» – ресурс, який щодня спростовує фейки та викриває маніпуляції.

НотаЄнота – спростування путінської брехні.    

Stopfake.org – розвінчування фейків та дезінформації проти України в іноземних медіа.

voxukraine.org – незалежна аналітична платформа, заснована після Революції гідності у 2014 році групою висококваліфікованих економістів та юристів, які працюють в Україні і за кордоном. Також є у Фейсбуці.  

База псевдосоціологів – тут зібрані дані про 101 псевдосоціологічну службу та 176 прихованих піарників, які оприлюднювали або коментували сумнівні результати протягом останніх 15 років. По кожному подається довідка та історія їхньої діяльності.


 «Білі списки»

Які ж ЗМІ можна вважати надійними? Можна слідкувати за результатами моніторингів, які виконують провідні українські медіаорганізації, такі як Інститут демократії імені Пилипа Орлика, Інститут масової інформації, «Детектор медіа» та багато інших. За результатами аналізу контенту оприлюднюються звіти, де можна побачити рейтинг: хто працює за стандартами майже на 100 %, а хто – на 50-60 %. Вам обирати.

 

Поради надавала експертка Інституту демократії імені Пилипа Орлика
Тетяна Строй

Публікація підготовлена в рамках проєкту «Разом Краще» ГО «Інститут Креативних Інновацій» та Асоціації професійних журналістів та рекламістів Житомирщини в рамках програми Чорноморського фонду регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю автора та ГО і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.