Зайва інформація. Який сенс поширювати не шкідливе, але й не корисне

Коли людина знаходиться далеко від місцевості, де йдуть бої, ані фізично ані фінансово не спроможна хоч чимось допомогти військовим, а потреба брати участь в процесі є, зазвичай виникає бажання «повоювати» в мережі. Без спеціальної підготовки це погана ідея. І сьогодні звідусіль лунають попередження про небезпеку і наслідки розповсюдження інформації про звільнення/захоплення населених пунктів, ворожі потрапляння в об’єкти інфраструктури чи їхнє розташування тощо. 

«Ну добре, – думає пересічний українець (а, скоріше, українка), – тоді допоможу хоч молитвою, надішлю її усім своїм контактам у Вайбері. Або поширю у Фейсбуці інформацію про нестачу крові для поранених. А ще повідомлю усім, що можна всиновити діточок, батьки яких загинули на війні»… Що у цьому поганого, запитаєте ви? Давайте розберемось.

Три сита

Можливо, ви чули притчу про те, як у давньогрецького філософа Сократа запитали: «Знаєш, що мені сказав про тебе твій друг?», а він у відповідь запропонував спочатку просіяти цю інформацію через три сита: правди, доброти і користі. З’ясувалося, що в достовірності інформації, якою чоловік хотів поділитися із Сократом, він не переконаний, несе вона негатив і Сократу від неї ніякого зиску. Якщо у тому, що людина хоче сказати, немає ні правди, ні доброти, ані користі, навіщо тоді говорити?

© Ілюстрації авторки

Пройшли тисячоліття, але природа людини мало змінилася. Так само важливим є чимось поділитися із іншими, але тепер є можливість не просто переказувати «вроздріб» кожному окремо або невеличкому колективу (сусідкам на лавочці), а гуртом – у соціальній мережі чи месенджері. В результаті власні «стрічки» забиті повідомленнями про те, що трапилось далеко, або давно, або навіть не трапилось взагалі, бо було вигадане заради жарту або з метою спровокувати певну реакцію: посварити, образити чи розчулити. Але у будь якому разі – відволікти. Від чогось більш суттєвого, важливого, хоча, може, і не такого «гучного» та «смачного», тобто менш емоційного.

Діти понад усе

Найчастіше мережею «гуляють» діти. Тобто інформація про дітей, які або загубилися, або залишилися без батьків, або хворіють. Діти, навіть чужі, настільки важливі для нормальної людини, що більшість з нас не замислюючись  кидається допомагати, тобто розповсюджувати інформацію (бо це найпростіше, що можна зробити – швидко і безкоштовно).  

От, наприклад, останнім часом «в Інтернеті» розшукували двох хлопчиків. Один з них «блукав» у мережі з 2017-го року, інший, щоправда, дійсно загубився у квітні 2022-го, але знайшли його у Запоріжжі вже за півгодини. У супермаркеті батько відволікся на хвилиночку – і малий пішов собі геть. І ця подорож фото «хлопчика із сосисками» продовжується досі…

© Ілюстрації авторки
© Ілюстрації авторки

Іще один приклад людяності українців – бажання організувати всиновлення (не плутати із бажанням всиновити) дітей, поширюючи інформацію. На жаль, таку, що не відповідає дійсності. Йдеться про заклик усиновити 45 маленьких дітей із регіонів активних бойових дій, батьків яких нібито було убито. Він дуже швидко перескочив з українського сектору Інтернет до закордоння, і досі поширюється в спільнотах Німеччини, Австрії, Італії, можливо, і поза Європою.  Між тим під час війни усиновлення неможливе ані за звичною, ані за пришвидшеною процедурою, у тому числі й іноземцями.

Окрім норм законодавства про це повідомила заступниця міністра внутрішніх справ Катерина Павліченко. «Закликаю звертатися тільки до офіційних джерел та намагатися перевіряти інформацію, яку поширюєте. Як варіант, звертайтеся на гарячу лінію Української мережі за права дитини та UNICEF Ukraine – вони перевірять інформацію та повідомлять вам про результат», – пропонує пан Павліченко.

Час, простір, адресат

Отже, перш ніж поширити інформацію, яка пройшла «три сита Сократа» (тобто виглядає правдиво, бо містить посилання на джерела; не є негативною і комусь може принести користь) пропонуємо звернути увагу ще на три моменти.

Перший – час. Переконайтеся, що повідомлення, яке ви хочете перепостити, актуальне зараз і буде актуальним ще тривалий час. Наприклад, вже довше місяця мережею поширюється інформація про цуценят елітної породи, яких віддадуть в хороші руки безкоштовно, бо «мама померла цієї ночі».  Коли саме з’явились на світ тваринки – не відомо (тобто з оголошення не можна зрозуміти, як давно це сталося). Можливо, їх розібрали у перші ж години, а бідна «Уляна», номер телефону якої вказаний в повідомленні, досі відповідає на дзвінки і шле прокльони тій людині, що запустила ланцюжкову реакцію  в мережі.

Другий фактор – простір. Дніпру потрібна допомога у розвантаженні ліків, Одеса кличе фахівців з логістики, Київ потерпає від нестачі крові… Оголошення з таким змістом кочують зі сторінки на сторінку і цілком ймовірно опиняються у людей з Вінничини, Львівщини, Буковини… Тобто там, звідки точно не добіжиш  (а у воєнний час і не доїдеш швидко) до Дніпра, щоб щось розвантажити.

Що стосується заклику здавати кров, він також є циклічним, тобто періодично з’являється і поширюється у Вайбері, Телеграмі, Фейсбуці. Наразі ширять таке повідомлення: «На станції переливання НЕМАЄ  КРОВІ ” 4-” Просять всіх з цією групою крові здати для поранених (Петра Запорожця, 26). Киньте це повідомлення у всі чати по максимуму. 0931584755»

Порада: перш ніж «допомагати» перепостом, зайдіть на офіційну сторінку установи, яка згадується. У даному випадку це сайт  http://kmck.kiev.ua, де кожного тижня оприлюднюються відомості про потреби, якщо вони є. Наразі усіх груп крові ДОСТАТНЬО.

© Ілюстрації авторки

Третій суттєвий момент – ті люди, які «вас читають». Подумайте про них. Скільки їх? Чи потрібно їм те, що ви хочете розповсюдити? Чи можуть вони у цьому взяти участь (наприклад, ваші 150 френдів з Черкащини, якщо йдеться про щось на Донеччині)? Чи відповідає ця інформація їхнім інтересам? Коли у батьківських чатах поширюють заклик підписувати якусь петицію до ООН, а в спільноті рибалок розповсюджують інформацію про швейцарського лікаря-кардіолога, що готовий оперувати українських дітей, чи це доречно? Невже можна припустити, що про таку можливість фахова медична спільнота не знає або приховує інформацію від тих (на щастя, дуже не багатьох) батьків, чиї діти потребують допомоги?

Зрозуміло, що в нашій країні кожна людина має право на свободу слова, і навіть обмеження, пов’язані із війною в Україні, – це воля у порівнянні із цензурованим світом росії. І все ж таки краще двічі подумати, перш ніж пересилати якусь картинку, фото чи заклик. Просто робіть паузу і згадуйте про «сита Сократа», питайте себе  – я це роблю, щоби що…?

Але якщо не поширювати чуже, то що робити? Експерти Інституту когнітивного моделювання радять: «Пишіть у соцмережах про свої почуття, розмовляйте з друзями. Трансформуйте свої емоції… Долучайтесь до волонтерства, навіть одноразово. Наприклад, приготуйте щось смачне для тероборони, сусідів, сім’ї, друзів».

Олена Самойленко, 
медіаекспертка Інституту демократії  імені Пилипа Орлика

 


Публікація підготовлена в рамках проєкту «Разом Краще» ГО «Інститут Креативних Інновацій» та Асоціації професійних журналістів та рекламістів Житомирщини в рамках програми Чорноморського фонду регіонального співробітництва за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю автора та ГО і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.